КАФЕДРА СЦЕНІЧНОГО ТА АУДІОВІЗУАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА Методичні рекомендації щодо практичного завдання до екзамену з предмету «Творчо-технологічний аналіз аудіовізуальних творів» доцента кафедри, кандидата мистецтвознавства Дьяченка Володимира Валерійовича. КИЇВ 2018 2 ЗМІСТ 1. Положення про творчо-технологічний аналіз аудіовізуального твору...3 2. Етапи здійснення творчо-технологічного аналізу аудіовізуальних творів………………………………………………………………………..3 3. Загальна характеристика творчо-технологічного аналізу аудіовізуальних творів……………………………………………………..6 4. Творчо-технологічний аналіз, основні поняття………………………….8 Додатки та приклади 5. Теоретичні основи простору фонокомпозиції………………………….16 6. Методи технологічного моніторингу фонокомпозиції………………...21 7. Об’єктивний моніторинг технологій обробки звуку…………………...26 8. Словник……………………………………………………………………33 3 Положення про творчо-технологічний аналіз аудіовізуального твору. Етапи здійснення творчо-технологічного аналізу аудіовізуальних творів. 1. Перший етап – цілісний узагальнений аналіз звукозапису музичного або аудіовізуального твору. Об’єктивний узагальнений аналіз всієї фонокомпозиції здійснюється за такими параметрами: динамічний діапазон (пік фактор та усереднене значення RMS, headroom та наявність спотворень внаслідок перемодуляції чи перевищення максимального рівня); частотний діапазон (Гц); гучність (LUFS); стереофонічність (фазокорелометр, фазскоп, вектроскоп); узагальнена амплітудно-частотна характеристика обвідної спектру (зі спадом в сторону високих частот або рівна й т.п.); а також аналіз розгорнутого двовимірного зображення спектру всього або частини аудіо фрагменту щодо наявності й позиції звукових елементів (голосів, інструментів, шумів) та їх фоноформацій, особливостей загального музичного та частотного балансу фонограми. Суб’єктивний узагальнений аналіз всієї фонокомпозиції спирається на рекомендації, розроблені міжнародною організацією радіо і телебачення ОІРТ (англ. OIRT-OrganizationInternationalRadioandTelevision) для можливості успішного міжнародного обміну радіо- і телевізійними програмами (І.Алдошина). Оцінка здійснюється за такими параметрами: 1) просторове враження; 2) прозорість; 3) музичний баланс; 4) тембрально-частотний баланс; 5) стереофонічний (виконання); ефект (стерео 7) звукорежисерська враження); техніка 6) художня (техніка виразність прийому звуку); 8) інструментування (аранжування); 9) перешкоди; 10) динамічний діапазон. На основі проведеного об’єктивного та суб’єктивного аналізу здійснюються висновки, щодо технологій, які застосовує звукорежисер в обраній фонокомпозиції. Технологічний аналіз визначає наступні технології, що були задіяні при звукозаписі та мікшуванні звукової композиції, а саме: музичний та тембральний баланс, розташування звукових об’єктів (голосів, інструментів) 4 у просторі фонокомпозиції за панорамою, характер та час реверберації (якщо використовується чи є можливість виміряти), вид часової обробки (що використана), визначення ймовірної використаної в процесі звукозапису та мікшування динамічної обробки звуку (виходячи з об’єктивних вимірів динамічного діапазону), чи відповідає динамічний діапазон наявним стандартам в звукозаписі, використання частотної обробки та тембральний частотний баланс композиції. Естетичний аналіз містить висновки щодо стилю та жанру твору, драматургії, програмності (симфонії) або сценарію (якщо є), основних завдань, центральної ідеї, сюжету, завязки та розвязки, характеристик персонажів й т.п., відповідність аранжування фонокомпозиції й технологій мікшування музичному стилю, загальний музичний баланс. 2. Другий етап – вибірковий (одномоментний, частковий аналіз обраних фрагментів фонограми), дозволяє визначити об’єктивні та суб’єктивні характеристики фонокомпозиції дискретно, послідовно за ходом руху в певні моменти або проміжки часу. Даний етап починається з аналізу звукозапису та вибору часових точок (маркерів) щодо підтвердження або спростування зроблених раніш висновків (припущень) про творчо-технологічні дії звукорежисера, а також відповідність характеру звучання художній критиці, художньому опису аудіовізуального твору. Наступним етапом є здійснюється об’єктивний та суб’єктивний аналіз обраних фрагментів фонокомпозиції за допомогою яких робляться уточнюються висновки щодо творчо-технологічних дій звукорежисера (обробки, панорами, музичного та частотно-тембрального балансу) та їх естетичного значення. Естетичний аналіз обраного фрагменту оперує такими висновками, як відповідність технічних та технологічних вирішень звукорежисера стилю, жанру, драматургії обраного твору й т.п. 5 3. Третій етап аналізу - загальні висновки. Загальні виводи здійснюються щодо суб’єктивної та об’єктивної якості звуку фонограми, музичний баланс, відповідність жанру і стилю, аудіовізуальному образу, а також чи зміг звукорежисер підкреслити та донести до слухача ідею автора та виконавців твору, охарактеризувати естетичну та культурну цінність аудіовізуальної фонокомпозиції. 6 Загальна характеристика творчо-технологічного аналізу аудіовізуальних творів. Звукорежисер здійснює вплив засобами звукотехніки на акустичну версію музичного твору, у тому числі на музичний баланс, тембр, темп, а у сучасному звукозаписі також на ритм і метр. Він за необхідністю проводить зміни темпу музичної композиції, визначає сильні долі в ритмі, висоту окремих тонів й акордів, проводить багато інших технічних та музичних операцій зі звуком. Отже, після прослуховування або об’єктивного аналізу такої композиції дослідник може зробити нові висновки щодо якості виконання, тембральної драматургії композиції тощо. Під час слухового аналізу твору необхідно бути уважним та звертати увагу на виконавську інтерпретацію, яка фіксується за допомогою програмних комплексів вимірювання таких об’єктивних параметрів звуку, як повний спектральний склад, інтенсивність і динамічний діапазон [227, c. 316-317]. Аналізуючи звукозапис, звукорежисер оцінює його в цілому та в певний момент часу. Такий принцип також пов’язаний зі спектральним аналізом. Як відомо, в спектральній формі існують миттєве обвідної амплітудно-частотної характеристики аудіо сигналу (обвідна миттєвого спектру) та її часове усереднене значення, що характеризує фонокомпозицію в цілому за весь час звучання. Спектрограма існує двох типів: у вигляді двовимірного (або тривимірного) графіку амплітудно-частотної характеристики дискретних амплітуд спектру та в формі обвідної миттєвого спектру Спектр характеризується такими параметрами, як мінімальний час вимірювання для отримання миттєвого, але найінформативнішого уявлення про звук в окремий момент часу, а також обвідна миттєвого спектру, яка має вигляд горизонтальної лінії, що окреслює рівні амплітуд всіх простих гармонійних складових звукового сигналу. Обвідна миттєвого спектру характеризується «сукупністю формант - ділянок частот спектра, в яких 7 складові мають значну потужність порівняно з сусідніми по частоті ділянками». 8 Творчо-технологічний аналіз, основні поняття. Отже, аналіз звукозапису в цілому дозволяє визначити його усереднені характеристики. Аналіз звукозапису в одномоментному значенні дозволяє визначити об’єктивні та суб’єктивні характеристики фонокомпозиції дискретно, послідовно за ходом руху в певні моменти або проміжки часу. Види творчо-технологічного аналізу аудіовізуальних творів: технічний, технологічний, естетичний: - Об’єктивний технічний аналіз здійснюється за допомогою програмного забезпечення й звукотехнічних засобів; - технологічний аналіз – пошук використаних технологій для зміни або імітації просторово-тембральних, темпоритмічних, динамічних характеристик фонокомпозиції; - естетичний аналіз — встановлення художньої якості твору та принципів створення його цілісного звукового образу. Технічний аналіз. Технічний аналіз звукозапису визначає такі об’єктивні характеристики звукових сигналів, як: частотний діапазон (Гц), динамічний діапазон (дБ), максимальне пікове значення амплітуди звукового сигналу (пік фактор в дБ), а також стереофонічність звукозапису та його моносумісність за допомогою таких пристроїв, як стереогоніометр та фаз-скоп. Технологічний аналіз. В технологічному аналізі визначаються технології, які використовує звукорежисер при звукозаписі, мікшуванні та мастерінгу звукового матеріалу. Застосування частотної, динамічної частотної або інших типів обробок, зміна 9 частотних, динамічних, музичних балансів впливає на суб’єктивні та об’єктивні параметри звукозапису. Отже їх можна визначити за допомогою певних критеріїв. Наприклад, звукозапис музичного твору характеризується такими параметрами, як час (тривалість, темп, ритм), частотний діапазон (висота), тембр (спектр), сила, динаміка та інтенсивність (гучність). Звукові об’єкти та їх звукоелементи розташовуються в просторі фонокомопозиції у трьох вимірах: горизонтальному, вертикальному, просторовому. Просторовий вимір відповідає за панораму, плановість та віддаленість, ефект присутності. Горизонтальний вимір – за тривалість звуку або всієї композиції, а вертикальний – за частотний діапазон, спектр, тембр. Тембр і спектр. Тембр відіграє вагому роль в художньому сприйнятті музики. З точки зору звукорежисера частотний діапазон звукового сигналу впливає на розбірливість мови, а на музикальність сприйняття вокалу впливають особливості передачі тембру звуковим трактом, оскільки тембр є «підсумком характеристики якості звучання співочого голосу (або музичного інструменту)». Для цілей нашого дослідження важливими є взаємозв’язки тембру із фізико-акустичними об’єктивними параметрами звуку. А саме, що тембр «визначається матеріалом, з якого виготовлене джерело звуку; на тембр впливає акустика приміщення; він характеризується кількістю обертонів у складі звуку та формант; залежить від сумарної гучності звуку, регістру, «биття» між звуками. Також звертаємо увагу на суб’єктивних ознаках тембру, оскільки слухач характеризує тембр за допомогою асоціативних уявлень, порівнює якість звуку зі своїми зоровими, чуттєвими, смаковими й іншими враженнями від різноманітних предметів, явищ і їх співвідношень; тембр сильно впливає на здатність людини визначати висоту тону чи складного періодичного звукового сигналу» [208, c. 488-489]. 10 Зв’язок між амплітудно-частотною характеристикою звукового сигналу та тембром знаходиться на рівні зародження звуку під час музичного виконання, музикознавці електроакустичного «натуральний відтворення звукоряд є тощо. одним із Як зазначають фізико-акустичних обґрунтувань тембру, здійснив великий вплив на розвиток гармонії в цілому; [...] а композитори використовують в творчості такі технології, як темброві поєднання (темброва гармонія), зміни, рух, розвиток тембру (темброва драматургія)» [208, c. 488-489]. Об’єктивація музичного тембру відбувається шляхом зображення графіку амплітудно-частотної характеристики складного періодичного (неперіодичного) звукового коливання у вигляді амплітуд спектру: «спектром цього коливання називають набір значень частот, амплітуд і початкових фаз елементарних гармонійних коливань, які треба скласти для отримання досліджуваного коливання; [...] форма коливання і його спектр є двома рівнозначними способами опису коливання». Необхідно наголосити «на взаємозв’язку таких фізичних параметрів гармонійного коливання, як частота й амплітуда [...], де «[...] частота звукового коливання визначає наше сприйняття висоти звуку, а амплітуда – інтенсивність звукових коливань і сприймається як гучність звуку» [227, c. 209-210]. Отже, спектром є дискретна форма представлення амплітуд простих гармонійних коливань звукового сигналу, з яких складається форма складного періодичного коливання. Так, спектр музичних інструментів має лінійну форму, тобто ряд яскраво виражених амплітуд, що складається з основного тону і гармонік, резонансів корпусу, формант тощо [9; 227, c. 216]. В амплітудно-частотній характеристиці спектру показані всі складові коливання, залежно від заданих параметрів. Наприклад, у фонокомпозиції вертикальні фоноформації утворюються з одного чи декількох тонів, партій інструментів в акустичній формі (звуків), які при мікшуванні складаються у єдине звучання, що характеризується сумарною амплітудно-частотною характеристикою. Акордові утворення, звук музичного інструменту, 11 чоловічий чи жіночий спів характеризуються власним спектром, а в процесі мікшування складаються у єдине звучання. Акустична форма музичного твору складається звукорежисером з окремих частин і його тембр, внаслідок внесених коректив, може бути істотно змінений, що також можна зафіксувати в двовимірному графіку амплітудно-частотної характеристики або обвідній миттєвого спектру. В порівняльному аналізі акустичних форм звукозаписів музичних творів нами використовується поняття «фоноформація», яка є сумою амплітуд всіх тонів і їх гармонік в спектрі, які звучать в один і той же момент часу і є, в підсумку, складним періодичним (має певну висоту тону) або неперіодичним (тобто таким що не має висоту тону) сигналом. Спектр звуку: «є ще однією формою подання інформації, що міститься в фонограмі, причому настільки ж повної, як первісна, і несе в собі всю інформацію про тембр» [227, c. 314]. А відтак, амплітудно-частотна характеристика сигналу, виражена в графіках амплітуди спектру, репрезентує нам основні об’єктивні параметри звукового сигналу. Отже, спектр характеризується такими параметрами, як мінімальний час вимірювання для отримання миттєвого, але найінформативнішого уявлення про звук в окремий момент часу, а також обвідна миттєвого спектру, яка має вигляд горизонтальної лінії, що окреслює рівні амплітуд всіх простих гармонійних складових звукового сигналу. Обвідна миттєвого спектру характеризується «сукупністю формант - ділянок частот спектра, в яких складові мають значну потужність порівняно з сусідніми по частоті ділянками» [227, c. 315]. Частотна, динамічна та часова обробка. У звукорежисурі існує загальноприйнята теорія про розподіл слухового діапазону на декілька частотних зон, яка враховує поняття критичних смуг та частотних зон слухового сприйняття музичного тембру людиною [9, c. 9-10]. 12 Як відомо, частотний діапазон слуху людини складає 20 Гц – 20 кГц, а частотний діапазон від 100 Гц до 2 кГц містить майже всі частоти музичних звуків та голосів. За енергетичними параметрами найпотужнішими є низькі частоти до 100 Гц, а також основні звукові діапазони (уособлені в графічному вимірі нотного запису) інструментів симфонічного оркестру, що розташовані в області 100-800 Гц – це відповідно позначається на амплітудних графіках спектру при об’єктивному аналізі звукозаписів. Область частот 2-4 кГц відповідає за різкість тембру та силу співочого голосу співака, співочу форманту. Підвищення звукової енергії в області 4-8-10 кГц надає звуку «різкості», «металевості», додаткових шумів та призвуків. Частотна область 12 кГц із шириною частотної смуги 2-6 кГц відповідає за ефект «прозорості» і «польотності» звучання, але й може надати звуку небажаної «різкості» та «сипучості» (додаток В.2, рис. В.2.1.). Наведемо декілька прикладів взаємозв’язків між тембром та емоційним станом, який він може викликати, утворюючи у свідомості слухача певні образні асоціації, інформативні повідомлення. Збільшення гучності в області високих частот викликає у людини відчуття прозорості звучання чи навпаки, як говорять звукорежисери «старого лампового звуку» (імітація старих пристроїв звуковідтворення). Підйом в області низьких частот утворює у слухача низку образних вражень: від загрозливого гуркотіння до масивних ударів бойової армади, канонади. Зміна суб'єктивної гучності та тембру під час застосування еквалайзера призводить до збільшення гучності в області середніх частот 1 кГц або 3-4к Гц викликає у людини наступні асоціації: звуковий образ, що відтворюється стає різким, чітким, поривчастим, в звуці відчувається підкреслена вокальна форманта, сила голосу, який стає чіткішим та ближчим. Внаслідок таких асоціацій виникають конкретні образи, такі як зухвалість, сміливість, теми зла в симфонічній музиці. Впливаючи на динамічний діапазон звуку звукорежисер змінює характер звучання, пов’язаний як з динамікою твору, так і з тембром звуку. 13 Характерні слухові уявлення, що складаються про звук після динамічної обробки (компресії звуку): м’який, оксамитовий, гудючий, а образ, що виникає, у слухача звуковий образ – співучість, теплість звучання. Зазвичай, в такому тембральному вигляді представлені фонокомопозиції певних напрямів в музиці 50-80-х років ХХ ст. як рок, джаз, блюз. Інші прикмети використання динамічної обробки звукорежисером (компресії звуку) – «стріляючий», а також чіткий, різкий звук, з підкресленою атакою, мінімальним резонансом основного тону. Наприклад, у тембральному відношенні такий звук більше підходить під рітмичні партії в стилі фанк, а саме: барабани, акустичні й електронні гітари, труби. У симфонічній музиці такі технологічні рішення підкреслюють художні образи зла, різкі сигнальні звучання, весілля, радість, танок тощо (рис. В.2.2., В.2.3.). Компресія звуку призводить до виникнення в звуковому образі відбиття таких емоцій, як «стабільність», «остинатність», «погроза», «наростання», «потужність», «статика», а зміни гучності виконання тієї чи іншої партії інструменту або голосу може вплинути на музичний або тембральний баланс твору. Наведені приклади доводять, що в творчій практиці звукорежисури існують технічні можливості та технологічні вирішення для підкреслення динамічних засобів виразності в акустичній версії звукозапису музичного твору (фонокомпозиції), а також в окремих партіях музичних інструментів, співів тощо. Проте існує ще одна технологія за допомогою якої звукорежисер може змінити звукову картину – розташування окремих звукових об’єктів та їх звукоелементів у просторі фонокомпозиції. Це передача, копіювання за допомогою звукозапису або імітація цифровими програмними комплексами первинного акустичного простору та створення цілісної звукової картини, розташування в її просторі окремих звукових елементів (об’єктів), співвідношення, балансування, мікшування, компонування їх у кінцеву структуру-схему (рис. В.2.4., В.1.5.). 14 До технологій управління просторовими характеристиками звучання можна віднести: використання акустики приміщення (концертного залу) за допомогою розташування мікрофонів відносно акустики зали та виконавців (за відстанню відносно стін, стелі, підлоги, відбиваючих чи поглинаючих звукові хвилі елементів і конструкцій). Ще один принцип зміни просторовості – використання панорами, а саме – переміщення джерела звуку ліворуч праворуч від умовного горизонтального центру між двома акустичними системами. На розташування звукового об’єкта в просторі фонокомпозиції за глибиною впливає його частотна характеристика: виходячи з особливостей суб’єктивного сприйняття звуку людиною. Наприклад, про близьку відстань до джерела (великий план) слухач дізнається за достатньою кількістю високих частот в тембрі звуку. За іншими обставинами акустичний простір великої зали (тривалої реверберації) в звуковому образі передає такі відчуття як просторовість, уявлення (візуалізація) гірського краєвиду, далечини. При звукозаписі класичної музики використовується такий параметр реверберації, як «велика зала» (hall) із досить великим часом реверберації до 3-х секунд. Наприклад, звукорежисер П. Гебріела Д. Чепейл стверджує, що зміна кількості реверберації (умовна зміна розміру приміщення) для оркестру істотно впливає на художнє сприйняття композиції [251]. Естетичний аналіз. При естетичному аналізі здійснюється аналіз впливу творчо- технологічної інтерпретації звукорежисера на твір мистецтва в акустичній формі звукозапису. Наприклад, В. Сибіряков пропонує аналіз «естетичного статусу акустики», представленої через звукозапис, який розглядається як «мімесис звуку» – ідеального акустичного простору [196; 197]. Для естетичного аналізу необхідною є інформація про музичний твір, за якою звукорежисер обирає технічні засоби, що переважають в цьому жанрі 15 (напрямі, стилі), звукові мистецькі технології. Інформація про твір містить в собі основні дані, в яких закладені жанр і стилістика твору, період чи епоха, композитор, виконавці. Також важливими передумовами створення твору є ідея, споживач і слухацька аудиторія [61]. Додатково слід визначити (що вкрай важливо) чи передає фонограма задум, ідею композитора, інтерпретацію диригента і музикантів, наприклад, у випадку класичного звукозапису [132]. Таким чином, нами пропонується використовувати в аналізі такі відомі суб’єктивні параметри: – просторове стереофонічний враження, ефект, прозорість, перешкоди, музичний динамічний баланс, діапазон, тембр, динаміку, потужність, комфортність всього звучання в цілому; – передачу натуральності звучання, музичних балансів та тембральних характеристик музичних інструментів; – створення музичного балансу та цілісного, художнього звучання в умовах звукового поля, яке створюють багатоканальні системи (2.0; 2.1; 5.1; 7.1…); – кінцеву якість візуалізації звукового простору фонограми. У кінці проведеного аналізу звукорежисер має проводити повторну перевірку художнього значення фонограми, тепер вже із впливом своєї мистецької діяльності, його інтерпретування твору. Перевіряються такі параметри: інструментовка, аранжування, композиція; відповідність жанру, стилю, стильовому напряму й епосі; художня якість; виконання [63]. 16 ДОДАТКИ та приклади. Додаток Б. Теоретичні основи простору фонокомпозиції. Відомо, що звукові хвилі розповсюджуються в фізичному просторі, який науковці називають звуковим полем. Якщо джерело звукових коливань постійно випромінює звукові хвилі в одному напрямі, то можна казати про певний звуковий об’єкт в звуковому полі. Якщо таких джерел (об’єктів) декілька то відповідно їх хвилі поєднуються в єдиному просторі звукового поля. У звуковому полі, сформованому акустичними системами, звукорежисер створює акустичну віртуальну імітацію первинного звукового поля за допомогою доступних йому звукотехнічних, електроакустичних засобів й комп'ютерних програм. Звукорежисер управляє звуковими об’єктами та звуковими елементами у вторинному звуковому полі, з яких складає акустичну віртуальну композиційну структуру-схему, яка є комунікативним засобом прийому-передачі смислової (та) або художньої інформації. Рис. Б.1.1. Звукове поле 17 Звуковий об'єкт - усвідомлене слухачем матеріальне джерело звукових коливань, яке генерує їх в первинному звуковому полі (співак, музичний інструмент, інше акустичне, електронне або віртуальне цифрове джерело звуку). Звукові об’єкти розташовані в просторі фонокомпозиції (їх звукові хвилі розповсюджуються у вторинному звуковому полі) і уособлюють звучання музичних інструментів, голосів, шумів чи інших інформативних звукових джерел. Звукові хвилі, згенеровані електроакустичним способом (акустичними системами), розповсюджуються у вторинному звуковому полі та уособлюють певні звукові події в їх акустичній формі – є усвідомленими слухачем звуковими об’єктами та їх елементами, які вцілому утворюють певну акустичну часово-просторову форму або віртуальну звукову композицію. Рис. Б.1.2. Звукові об’єкти у просторі фонокомпозиції 18 Звуковий елемент — окрема мінімальна складова звукової інформації, що існує в акустичній формі. В наступному прикладі репрезентовано звукоряд (мелодія) представлений у нотах та графічному зображенні його акустичної форми (осцилограма, спектрограма) (рис. Б.1.3). Рис. Б.1.3. Звукоряд (мелодія) відтворений генератором простого періодичного сигналу 19 Фоноформація – вертикальне об’єднання окремих звукоелементів (частотна група звуків), які існують в акустичній формі та описуються амплітудно-частотною характеристикою спектру, де вертикаль збігається із частотним діапазоном звукового сигналу. Фоноформації, як і звукоелементи, уособлюються в звукових хвилях, які виникають внаслідок відтворення на музичному інструменті виконавцем нотного тексту (тонів, інтервалів, акордів) представленого в графічній формі. Тобто, фоноформації це акустичне представлення простих тонів або складних гармонійних звуків, які в об’єктивному графіку амплітудно-частотної характеристики аудіо спектру мають форму складного періодичного коливання звукової частоти. В наступному прикладі репрезентовано акорди у нотному редакторі, представлені у вже акустичній послідовності фоноформацій, які відтворені віртуальним музичним інструментом «рояль Босендорфер» та представлені у графічному вигляді спектрограми (рис. Б.1.4). Рис. Б.1.4. Фоноформації 20 Фоноконструкція – послідовності фоноформацій. Фонокомплекс – декілька фоноконструкцій, які розгортаються у просторі і часі у трьох вимірах (горизонтально-часовому, вертикальному та просторовому). Фонокомпозиція – структура-схема, що існує в певній акустичній часо-просторовій формі вторинного звукового поля. Простір фонокомпозиції – віртуальна часопросторова форма зіставлена з окремих структурних частин (звукових об’єктів, звукоелементів, фоноформацій, фоноконструкцій та фонокомплексів) в єдину звукову композицію, яка є творчо-технологічною інтерпретацією цілісного звукового образу твору мистецтва. Наступна аудіо спектрограма містить фонокомплекс, який складається зі звукоелементів та їх фоноформацій (фоноконструкцій) розташованих у часовому векторі музичного твору (рис. Б.1.5). Рис. Б.1.5. Б.Лятошинський, симфонія №3, частина №1, струнні, дерев’яні та мідні духові інструменти. 21 ДОДАТОК В ДОДАТОК В.1. Методи технологічного моніторингу фонокомпозиції Аналізуючи звукозапис, звукорежисер оцінює його в цілому та в певний момент часу. Такий принцип також пов’язаний зі спектральним аналізом. Як відомо, в спектральній формі існують миттєве зображення обвідної амплітудно-частотної характеристики аудіо сигналу (обвідна миттєвого спектра) та її часове усереднене значення, що характеризує фонокомпозицію в цілому за весь час звучання. Спектрограма існує двох типів: у вигляді двовимірної (або трьохвимірної) графічної амплітудно-частотної характеристики дискретних амплітуд спектру та в формі обвідної миттєвого спектру (рис. В.1.2. и В.1.3.). В дослідженні ми спираємось на такі об’єктивні характеристики звукових сигналів, як: частотний діапазон (Гц), динамічний діапазон (дБ) уособлені в обвідній миттєвого спектра. Також стереофонічність та його визначаються звукозапису моносумісність за допомогою таких пристроїв, як стереогоніометр та фаз-скоп. Рис. В.1.1. Моніторинг динамічного діапазону звукового сигналу, в дБ. 22 Рис. В.1.2. Обвідна миттєвого спектру. 23 Рис. В.1.3. Способи об’єктивного моніторингу фонокомпозиції 24 Наступний малюнок репрезентує особливості моніторингу стерефонічного та монофонічного аудіо сигналу в звукозаписі за допомогою таких пристроїв, як стерео гоніометр та фазо корелометр, які є складовими програмного комплексу Вектроскоп (Vectorscope). Vectorscope – це пристрій який зближує два канали стереосигналу з осью x-y для зображення подібності або різниці між двома каналами, а також містить пристрої, які здійснюють моніторинг панорами – співвідношення лівого та правого каналів фонограми. У випадку моно сигналу вектроскоп зображає пряму вертикальну лінію, тоді як сигнали з ширшим стереозображенням дадуть більше горизонтальних фігур (рис. В.1.4.). Рис. В.1.4. Моніторинг стерефонічного та монофонічного аудіо сигналу в звукозаписі. 25 На наступному малюнку ми бачимо приклади просторового розташування звукового об’єкту в фонокомпозиції. У прикладі представлені два звукових об’єкти: класичне семпльоване фортепіано із додаванням реверберації, а також монофонічний звуковий сигнал простого тону без реверберації у вигляді синусоїди (рис. В.1.5.). Рис. В.1.5. Об’єктивний моніторинг розташування звукових об’єктів у просторі фонокомпозиції за панорамою 26 ДОДАТОК В.2 Об’єктивний моніторинг технологій обробки звуку. Звукорежисер, використовуючи технічні засоби, має можливість змінювати спектральну характеристику звуку, прибираючи частину звукоелементів із формації, наприклад основний тон, що створить гіпотетично нове звучання. Також варіюючи гучність партій тих чи інших інструментів або видаляючи їх із партитури, можна істотно змінити тембральне звучання композиції та її художній зміст. У випадку частотної корекції звукових сигналів в них змінюється не тільки обвідна миттєвого спектру, але і тембр, оскільки ці поняття напряму взаємопов’язані. Наприклад, якщо додати вокалу гучності в смузі частот основного тону або нижче, ми отримуємо або відчуття бубніння, або масивності, теплоти вокалу, але, можливо із меншою розбірливістю мови. У зворотному випадку, при підкреслюванні зони частот 3-5 кГц, або 10-12 кГц, ми відповідно підкреслимо дикцію, форманту співочого голосу, або у другому випадку, прозорість звучання (бріліансе), що викликає відповідний психофізіологічний ефект. Кількість високих частот нам дає відчуття чіткості, прозорості, або їх недостатність – відчуття тьмяності, нерозбірливості мови. Підвищена кількість низьких частот дає суб’єктивне відчуття густини й насиченості звучання, а їх занадто великий рівень призведе до втрати суб’єктивної гучності, мутності, поганої розбірливості мови, що, наприклад, створить враження втрати цілісності художнього образу. Якщо за допомогою еквалайзера підняти смугу низьких частот 20-150 Гц, в спектрі збільшиться інтенсивність низьких частот, звук стане масивним, низьким, гудким (рис. В.2.1). У випадку зрізання еквалайзером низьких частот 20-150Гц, в спектрі зменшується кількість низьких частот, звук стане менш насиченим, сухим, майже різким. Суб'єктивно звук частково стане віддаленим, що нагадує звуковий образ вулиці, підвищених тонів мови, криків (рис. В.2.1) 27 Під час застосування еквалайзера, у випадку піднімання полоси високих частот 10-20кГц, відбувається підвищення високих частот в спектрі фонограми, а в звуці з'являється відчуття прозорості. Такий ефект використовується в багатьох образах – ніжність, легкість, чіткість аж до різкості або м'якості. Впливати на динаміку звуку звукорежисеру допомагають пристрої динамічної обробки, а також інші пристрої й технологічні прийоми, що управляють динамічними, часовими та тембральними властивостями звуків. Отже, у випадку динамічної обробки – компресії, звукорежисер отримує ще один інструмент впливу не тільки на суб’єктивну гучність звукового Рис. В.2.1. Еквалізація, класичне піано, тризвуки – з фільтром (з права) та без сигналу, але й на його прозорість, фільтра (з ліва). тембральну характеристику залежно від налаштування параметрів атаки й відновлення (рис. В.2.2.). 28 Рис. В.2.2. Об’єктивний моніторинг компресії звукового сигналу за допомогою осцилограми. Чим більше атака – тим пізніше починає спрацьовувати пристрій, а, як відомо, всі високочастотні сигнали, які утворюють високочастотну складову сигналу розташовуються на початку звучання (наприклад, щипок по струні). Тож пропускаючи атаку і компресуючи іншу частину звучання, наприклад гітари, ми робимо тихіше її основний тон та резонанс корпусу – тобто низькочастотну складову її спектру. Якщо застосовувати параметри компресора навпаки – швидка атака та відновлення – ми зробимо тихіше атаку звучання (менше високих) та більш гучним резонанс й після-звучання 29 (сустейн), що додасть звуку більш низького «оксамитового» звучання (рис. В.2.2.). На наступному малюнку (рис. В.2.3.) показано приклад компресії тризвуків роялю «Босендрофер». Налаштування компресора: атака 50 мс, автоматичний режим відновлення, компенсація зменшеної компресором амплітуди звукового сигналу 3.5 дБ. За малюнком спектри обробленого та необробленого сигналів майже едентичні (рис. В.2.3.). Рис. В.2.3. Об’єктивний моніторинг компресії звукового сигналу за допомогою спектрального аналізу. 30 В обробленому сигналі ми бачимо меншу кількість високих частот, що свідчить про результат дії компресора, який зробив атаку сигналу тихіше, а також більш рівномірні за кольором лінії звукоелементів як наслідок вирівнювання динамічного діапазону роялю (рис. В.2.3.). Наприклад, компресія із такими налаштуваннями спрацювання компресора, як швидка атака та встановлення – в сигналі об’єктивно тихішою стає атака звуку, що впливає на кількість високих частот в музичному тембрі. На слух це позначається як м'який гітарний звук, більш мутний гудячий м'який тембр. У випадку із такими налаштуваннями режиму спрацювання компресора, як повільні атака та встановлення, на слух відчувається більша кількість високочастотних складових в музичному тембрі, а об’єктивно – на спектроаналізаторі. А компресія сигналу із такими налаштуваннями спрацювання компресора, як режим жорсткого обмеження сигналу, вирівнюється амплітудно-частотна характеристика звуку, нівелюється атака, стають виразнішими резонанси, а також звук стає постійним за динамічною градацією. Відношення в розташуванні мікрофона ближче або далі від виконавця буде призводити до зміни акустичних обставин у звукозаписі, при яких у звуковому просторі фонограми «віртуальний виконавець» буде знаходитись на передньому плані (гучніше) відносно до акустики зала або тихіше, що призведе до суб’єктивного віддалення звучання виконавця в фонограмі і створення ефекту просторовості, реверберації. Також ефекту просторовості можна домогтися за допомогою імітації – додавання ефекту реверберації, яка імітує певні акустичні обставини приміщення (тип, розмір, об’єм, характер реверберації чи відбитків тощо). Музичний інструмент поряд із яким розташовано мікрофон автоматично стає на великий план у фонокомпозиції. Серед об’єктивних параметрів такого записаного звуку – ефект присутності, підвищена кількість низьких, середніх 31 та високих частот. На слух відчуються такі зміни в тембрі музичних інструментів, як: гучний низ, яскрава середина, підкреслена буква «С» у дикторів, відчуття перенасиченості тембру, відчуття присутності віртуального звукового джерела прямо між колонками. Суб’єктивні відчуття та звуковий (художній) образ внесуть відчуття нав'язування, тісного контакту, агресії, мовної комунікації, пострілів, жахів, інструменту який виконує соло, емоційного пориву. Розташування мікрофону в точці поєднання прямого звуку та відлуння від стін дає в результаті у вторинному звуковому полі середній план. Технічні параметри такого запису – амплітудно-частотна характеристика звуку пом'якшена із додаванням реверберації приміщення (рис. В.2.4.). Рис. В.2.4. Об’єктивний моніторинг реверберації 32 В слуховому образі – відчуття рівної кількості реверберації приміщення та основного звучання інструменту, цілісність і рівномірність звучання й тембрального окрасу інструменту або голосу. В художньому плані відбувається суб’єктивне заглиблення в атмосферу твору, виникає відчуття об’ємності звуку. Дальній план виникає у випадку розташування мікрофону в точці, де превалює реверберація приміщення. Ревербераційні відгуки утворюють амплітудно-частотну характеристику звуку, ущільнену реверберацією, відсоток якої значно перевищує основний звук інструментів. В слуховому образі присутня в основному тільки реверберація приміщення, а в слуховому – просторовість, казковість, далекість. Отже, в просторі звукової композиції за панорамою ми можемо розмістити в горизонтальній площині 15 нерухомих та 45 рухомих звукоелементів, кожен з яких має відповідати логіці теорії музичної композиції, аранжування (музичне мистецтво) та теорії спектрального (амплітудно-частотного) узгодження звуків в звуковому просторі фонокомпозиції. На розташування звукоелементу за глибиною в просторі впливає також його частотна характеристика (зменшення високих та низьких частот сприймається людиною як віддалення) та співвідношення прямого і реверберованого сигналів (перші відбиття, які слідують за основним сигналом надають людині інформацію про розміри приміщення, а їх гучність (у порівнянні з основним джерелом звуку) – про віддалення об’єкта від слухача. Умовна ширина віртуального звукоелементу, стереобази звукозапису залежить від розміру приміщення, кількості реверберації (природної або штучної), відстані між мікрофонами, відстані мікрофону до основного джерела звуку, а також кількості використаних мікрофонів. Наприклад, звукорежисер П. Гебріела Д. Чепейл стверджує, що зміна кількості реверберації (умовно зміна розміру приміщення) для оркестру істотно впливає на художнє сприйняття композиції [251]. 33 Словник Аудіовізуальний твір — це твір, котрий фіксується на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці, магнітному або компакт диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень), аналогових або дискретних сигналів, що відображають рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), сприйняття котрого можливе виключно за допомогою того чи іншого виду екрану. Таким чином, аудіовізуальним твором є послідовність кадрів (але не окремі кадри). Видами аудіовізуального твору є кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайдфільми та інші, котрі можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними) тощо[1]. Телевізійний твір є різновидом аудіовізуального твору тільки у тому випадку, якщо він спеціально створений для показу телебаченням. Таким чином, театральна вистава, що передана телебаченням, не стає аудіовізуальним твором (ВІКІ). – звуковий об’єкт – усвідомлене слухачем матеріальне джерело звукових коливань, яке генерує їх в первинному звуковому полі (співак, музичний інструмент, інше акустичне, електронне або віртуальне цифрове джерело звуку); – звуковий елемент – окрема мінімальна складова звукової інформації в акустичній формі; – фоноформація – вертикальне об’єднання окремих звукоелементів (частотна група звуків), які існують в акустичній формі; – фоноконструкція – послідовності фоноформацій; – фонокомплекс – декілька фоноконструкцій; – фонокомпозиція – структура-схема, що існує в певній акустичній часопросторовій формі; – простір фонокомпозиції – віртуальна часо-просторова форма зіставлена з окремих структурних частин (звукових об’єктів, звукоелементів, фоноформацій, фоноконструкцій та фонокомплексів, які існують у просторі і 34 часі у трьох вимірах – горизонтально -часовому, вертикальному та просторовому) в єдину звукову композицію, яка є творчо-технологічною інтерпретацією цілісного звукового образу твору мистецтва (додаток Б). Словник додатковий. Архітектоніка, як відомо (від др.-греч. Ἀρχιτεκτονική - будівельне мистецтво) - побудова художнього твору. Найчастіше вживається в тому ж значенні термін «композиція», причому в застосуванні не тільки до твору в цілому, але і до окремих його елементів: композиція образу, сюжету, строфи і т. п. близькоспоріднених, хоча і більш вузьким поняттям у застосуванні до мистецтва є також термін тектоніка. Вектор – це напрям розгортання (руху) у просторі звукоелементів або одночасного руху їх вертикальних (тембральних) груп звукоелементів – фоноформацій. Вектор миттєвий (вертикальна фоноформація) задає миттєву характеристику звукового простору в певний момент часу, а саме частотний діапазон (вертикальна фоноформація, розташування в частотному діапазоні фонограми), гучність (ефект присутності), панораму і просторовість (розташування в реверберованому просторі). Вектор часовий (горизонтальний вектор) збігається з розвитком у часі інформаційної (мова) або музичної складової фонограми. Вектор просторовий - задає рух звукоелементу в певному просторовому напрямі, а саме в глибину. Вираження теорія – відображаються естетичні концепції романтизму, що можливо реалізувати за допомогою звукових технологій, а саме особливостей відтворення звучань із різною динамікою, темпом та інтонацією, що наближуються до людської мови та передають емоційну інформацію. 35 Гармонія (гіпотеза) – технологія співставлення голосів в акорди, управління ладом або гармонічними послідовностями в реальному часі; Технології взаємовідношення двох і більше звуків. Технологія функціонування, розвитку звучань в просторі музичного твору (Шенберг, с.448). Діяльність — це процес взаємодії людини з довкіллям, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок появи потреби. Діяльність - це специфічна людська активність, регульована свідомістю, породжувана потребами і спрямована на пізнання і перетворення зовнішнього світу і самої людини. Головна особливість діяльності в тому, що її зміст не визначається цілком потребою, яка її породила. Типізація діяльності залежить від способу інтерпретації людиною реальності, а саме: діяльність свідомості, матеріальна, мисленнєво-творча, а також їх комбінації [143, p 71]. Залежно від цілей суб’єкта існують перетворювальна та пізнавальна діяльність, а залежно від використовуваних засобів - матеріально-практична, практично-духовна, відображально-духовна. Діяльність можна поділяти на види та підвиди - «усі види діяльності подвоюються ще в одному відношенні, постаючи в якості творчої, продуктивної і репродуктивної, механічної» [64, p 47]. Серед видів діяльності виокремлюють: діяльність, яка породжує культурні цінності [170, p 4], [85]; та засоби і технології [130]; діяльність як індивідуальне або колективне творення й інтерпретація творів, що мають культурну цінність [47]; стандартну діяльність з індивідуальними творчими ініціативами (винаходи, удосконалення технологій – система матеріальнотехнічного виробництва); постійний пошук індивідуального «творчого стилю»; художньо-творчу діяльність, в якій обов’язкова наявність новизни, як і в будь-якому творі мистецтва [41, pp 42-43]. Діяльність творча – це процес створення якісно нових духовних і матеріальних цінностей культури, вона породжує не тільки нові цінності, ідеї, а й саму людину як творця. 36 Дуалізм, як відомо, поняття, яке у певній галузі знання включає в себе перетин двох фундаментальних класів речей або принципів, що взаємовпливають одне на одне, але не змінюють при цьому свою структуру. Ейдетизм, як відомо (грец. eidos - образ, сутність) - різновид образної пам'яті, що може зберігати образи предметів довгий час після зникнення їх з поля зору. Звук, звукоелемент, – базовий елемент може використовуватися в різних напрямах діяльності людини, а також науки і мистецтва: звук як об’єктивний параметр, певна матеріальна одиниця: знак (цифра, математика), коливальний процес (фізика, механіка, акустика тощо); звук як психофізичне явище, яке створює можливість сприйняття звукової інформації; звук як основний засіб виразності в музичному мистецтві, і, одночасно, матеріал для технологій його фіксації і зберігання, відтворення і обробки; «звук художній» – це всі звукоелементи, які є частиною архітектоніки часово-просторової композиції цілісного звукового простору – фонокомплексу. Звук – із звуком як базовим елементом можливо проводити технологічні зміни тривалості, зміни частотної (висота) й спектральної (тембр) характеристик, гучності і просторовості. Звукова пам'ять – збереження з допомогою різноманітних засобів, в залежності від історичного періоду та випадку, звукової або музичної інформації. «Звукова пам'ять» – збереження за допомогою різноманітних засобів, в залежності від історичного періоду та випадку, звукової або музичної інформації. Наприклад, запам’ятовування учнями мелодій пісень, що співали їх вчителі в стародавні часи. «Види звукової пам’яті»: запам’ятовування, графічний запис на папері у вигляді символів або пізніше на нотному стані, аналоговий і цифровий носії звукової інформації. Як наслідок фіксації звучань є поняття «звуковідтворення» – процес відтворення звука, що був збережений у пам’яті людини чи пристрою, записаний на папері, на аналоговому носії, на цифровому носії інформації та озвучений за допомогою голосу людини, 37 музичного інструмента або технічного приладу, що відтворює збережену на носії інформацію». Звукове поле є матеріальним фізичним втіленням звукового простору. Якщо в фізичному просторі можна визначити знаходження матеріального об’єкта та інші його характеристики, то такі самі властивості має звукове поле. Відомо, що звукове поле характеризується лінійними та енергетичними параметрами такими, як звуковий тиск та інтенсивність звукової хвилі. А, отже, звукове поле, яке прирівнюється до фізичного простору, характеризується також напрямом (вектором) руху звукових хвиль в ньому та кількістю енергії, яка ними переноситься. Якщо джерело звукових коливань постійно випромінює звукові хвилі в одному напрямі, то можна сказати про певний звуковий об’єкт в звуковому полі. Якщо таких джерел декілька то відповідно їх хвилі поєднуються в єдиний простір — а декілька звукових об’єктів в одному звуковому полі. Звукове поле вторинне – на думку В. Носуленка це простір акустичних сигналів, що штучно утворений за допомогою технічних засобів прийомупередачі звуку. Його завдання – сформувати слуховий образ, ідентичний слуховому образу, який виникає в умовах первинного поля». У звуковому полі, сформованому акустичними системами, звукорежисер створює імітацію первинного звукового поля за допомогою доступних йому звукотехнічних, електроакустичних засобів й комп'ютерних програм. Зукорежисер створює імітацію первинного звукового поля за допомогою програмно-апаратних засобів та методами фонографії (В. Дінов). Звукове поле первинне – формується безпосередньо виконавцями в акустичному просторі приміщення або на вулиці. Звуковий образ - сукупність звукових (мовних , музичних , шумових ) елементів, що створюють за допомогою асоціацій в узагальненому вигляді подання про матеріальне об'єкт, явище, історичну подію, характер людини. Поняття про звуковий образ в науці про журналістику розроблено в 1970-і рр. як результат осмислення особливостей функціонування самих різних 38 виразних засобів і методів радіожурналістики. Пізніше поняття звукового образу, інтегроване з поняттям образотворчого образу, стало застосовуватися і до сфери телебачення. У структурі звукового образу всі елементи рівнозначні, оскільки здатні нести понятійну, сюжетно утворююче і естетично-оформлювальне навантаження у відображенні реальної дійсності. Звуковий образ є частиною ідейно-естетичного вирішення телевізійної передачі або кінофільму. У цьому випадку він існує в структурі твору або як частина загального зображально - виразного комплексу художніх засобів, або як автономний компонент для поглиблення тієї чи іншої авторської думки, безпосередньо не пов'язаної з сюжетом, вираженим пластичними засобами. Князев А.А. Энциклопедический словарь СМИ. — Бишкек: Издательство КРСУ. А. А. Князев. 2002. Звуковий образ (Шликов, 2010) - основоположне поняття в музичній звукорежисурі, так як більша частина роботи звукорежисера і є створення звукового образу. Саме він, а не фонограма в цілому є продуктом індивідуальної праці звукових справ майстри, тоді як фонограма - плід саме колективної праці композитора, виконавця, музичного редактора, звукорежисера, інженера записи та інших фахівців. Звуковий простір є віртуальною звуковою часо-просторовою формою, яку звукорежисер створює за допомогою програмно-апаратних засобів. Ця форма може бути багаторазово відтворена та є комунікативним засобом прийому-передачі смислової або художньої інформації. Декілька звукоелементів, які звучать і відповідно розташовані у вторинному звуковому просторі, складаються у свідомості людини (слухача) в цілісну картину [101]. Таким чином вторинного ми наближаємося звукового простору, до де композиційного матеріалом для структурування будівництва є звукоелемент. Слухач здатен диференціювати, розрізнити окремі елементи звукової картини, виявити на слух їх акустичний баланс та тембральні співвідношення й побудувати звукову часово-просторову форму – віртуальну звукову композицію. У дослідженні ми спираємось на термін «композиція» 39 для характеристики часово-просторової побудови звукозапису музичного твору у віртуальному вторинному звуковому просторі. Звуковий простір фонограми знаходиться там, де формується й розповсюджується фронт звукової хвилі – між акустичними системами та перед ними. Звукові простори можна виділити в залежності від засобу, місця, події де вони утворюються – первинний звуковий простір (Назайкінський), звуковий простір фонограми, трансляції в ефірі, звуковий простір систем озвучення концерту тощо. До звукових систем первинного простору відносяться первинне звукове поле яке створюються акустичними або електроакустичними, електронними музичними інструментами або іншими джерелами (генераторами) звучань. Звукорежисер – звукорежисер це – митець-інтерпретатор. Оскільки «процес передачі, а особливо запису музичного твору, не зводиться до техніки і вмінню маніпулювати електроакустичної апаратурою», то це – «художній процес, в якому звукорежисер є творчо активним співробітником виконавця і композитора» [16] (Б. Я. Меєрзон). Звукорежисер розвинув «художню комунікацію» [Назайкінський Є.В. "Логіка музичної композиції".- М.1982,с.21], оскільки своєю діяльність самостійно здійснює психолого-емоційний вплив на слухача за допомогою творчих та технологічних прийомів – і є одночасно автором і виконавцем, що суттєво підвищує його роль у творчій комунікації. Звукорежисер, впливаючи на характеристики звукових елементів та змінюючи їх, створює власний звуковий простір, який містить у собі певні звукові елементи, які складаються в цілісну звукову картину, фонокомпозицію за кількома ознаками: за часом, глибиною, панорамою, частотною характеристикою, гучністю тощо. Звукорежисера діяльність (саундінженер, саунддиректор, саундпродюсер, саунддизайнер) – має синкретичну природу, що ставить його в середину комунікативних відносин традиційної тріади «автор-виконавець- 40 слухач». Як пише Ю.Борєв «до раніше існуючої опосеркованої ланки між композитором і слухачем – виконавцем – додалась ще одна – диск, фіксуючий та відтворюючий виконуваний твір», а ми додаємо – звукорежисер, який створив цей диск [59, с.205]. Звукорежисура – управління звуком, керування звучанням – вид синтетичної художньої діяльності, спрямований на створення звукового образу фонокомпозиції. Звукорежисура (термін), як відомо, складається з двох понять: звук (англ. sound – звук) та режисер, де звук може бути представлений як естетичне (звук музичний) чи фізичне (розповсюдження хвиль) явище, та режисер (від франц. Regisseur, від лат. rego – керую) – керівник, творча особа, яка на підставі художнього задуму об’єднує всі творчі групи та ініціативи, використовує різноманітні засоби для досягнення творчої мети і створення мистецького продукту. Дослідники визначають звукорежисуру і як поліфункціональну сферу творчої професійної діяльності (Н. Дворко, P. Казарян, О. Русінова, H. Єфімова.) та визначають три традиційних класифікацій творчої діяльності звукорежисера: Перший – за видом мистецтва, в просторі якого відбувається творча діяльність звукорежисера: екранні мистецтва (звукорежисура кінематографу, телебачення), музичне мистецтво (студійний звукозапис і концертний, радіо, архівний), театральне мистецтво (звукорежисура театру, шоу), аудіовізуальне мистецтво; Другий – за сферами діяльності звукорежисера: студія, концерт, театральна сцена, кіномайданчик, телевізійна студія, радіостудія, реставраційна діяльність, концертний майданчик та театральна сцена, кінотеле- радіостудія, студія звукозапису (звукозапис, мастеринг), архів (реставрація); Третій – за технологіями відтворення і фіксації звуку. А саме: звукозапис (для концертів, кіно та телебачення і радіо; студійний, архівний і 41 реставраційний перезаписи); відтворення та передача звуку у реальному часі (концерт, кіно, театр, телебачення і радіо); реставрація зразків давніх та знешкоджених фонограм, напрям, що сформувався в 60-ті роки ХХ ст., коли виникла необхідність збереження фондових архівних звукозаписів; саунддизайн і обробка звуку [42, pp 20-24]. Ми пропонуємо чотири різновиди творчої діяльності звукорежисера: за характером звукових технологій, за принципами здійснення творчопрактичної діяльності звукорежисера (реалісти, пурісти), оцінка якості фонограм та принципи аналізу звукової цілісності художнього твору, творчотехнологічна інтерпретація. Звукоряд – послідовна фоноформація звукоелементів, розташованих по висоті (у висхідному та низхідному порядку). Поняття «інтерпретація» було визначене ще Г. В. Лейбницем (16461716) наприкінці ХVII – початку XVIII ст., однак увійшло в науковий обіг лише в 60-ті роки ХІХ ст. [166, p 235]. Інтерпретація (від лат. Interpretario – роз'яснення, тлумачення), як зазначається у багатьох словниках – це «фундаментальна операція мислення, надання сенсу будь-яким проявам духовної діяльності людини, об'єктивування в знаковій чи чуттєво-наочній формах» [164, p 220]. У музичній енциклопедії зазначається, що «інтерпретація» (від лат. interpretato – роз’яснення, тлумачення) – «художнє тлумачення співаком, інструменталістом, диригентом, камерним ансамблем музичного твору в процесі його виконання». Інтерпретація означає «розкриття ідейно-образного змісту музики засобами техніки і виконавського мистецтва». За способом і характером, інтерпретування поділяють на наукове, художнє, буденне і повсякденне. За Є. Гуренко визначаються такі типи інтерпретації: буденна, наукова та художня: під художньою інтерпретацією ми розуміємо діяльності». виконавське трактування продукту первинної художньої 42 Інтерпретація – творче виконання художнього твору, що ґрунтується на самостійному тлумаченні виконавця. Інтерпретація творчо-технологічна – це створення або передавання за допомогою технологічних засобів структури, форми, авторської концепції; художній процес, в якому «звукорежисер є творчо активним співробітником виконавця і композитора». Творчо-технологічна інтерпретація звукорежисера є одним із основних видів творчої діяльності, під час якої відбувається створення структури та форми за допомогою технологічних засобів, а також реалізація авторського задуму. Це художній процес, в якому «звукорежисер є творчо активним співробітником виконавця і композитора», це створення або передавання за допомогою технологічних засобів авторської концепції музичного твору. Інформаційним звуковим середовищем можна назвати простір, де знаходиться джерело звучання, що відтворює звукову картину, образ або здійснює передачу звукової інформації. Інформації звукової носій – будь-яке матеріальне середовище, що може бути основою для зберігання та передачі звукової інформації. інформації звукової одиниця – це звук, який відповідає певному змістовному значенню, що сприймається людиною як символ (буква, дифтонг); означає для неї певну подію, яка відбувається у навколишньому середовищі (сигнал, фон, шум); відповідає звуку музичному. інформація звукова – це данні, зміст яких розуміє людина, і в яких містяться відомості, факти та події про навколишній світ, або звуки, що несуть естетичне і художнє навантаження. А процес передачі звукової інформації – комунікативний процес передавання або відтворення даних в просторі і часі. Мистецький продукт є результатом художніх технологій, мистецької діяльності, і також – невід’ємною частиною культури, яка, в свою чергу, є наслідком діяльності людини. Музики теорія – як самостійна система класифікації, управління технологіями фіксації і відтворення звучань, а саме їх інструментами, 43 принципами, засобами і особливостями, наприклад, музичної виразності та тембральними і стилістичними характеристиками твору, що зафіксований на папері або виконується. Музичний баланс – поняття, яке використовується звукорежисерами в тому ж напрямку, що і баланс гучності або частотний баланс, із тією різницею, що музичний баланс характеризує створення співвідношень гучності суто серед музичних звучань (окремих музичних інструментів або їх груп). Синкретизм (від грсц. з'єднання, поєднання)- І) нерозчленованість, що характеризує нерозвинутий стан якого-н. явища (напр.. мистецтва на первісних стадіях людської культури, коли музика, спів, поезія. танець не були відділені один від одного): 2) змішування, неорганічне злиття різнорідних елементів, напр.. різноманітних культів і реліг. систем у пізній античності: 3) у мистецтвознавстві, естетиці, культурології цим терміном позначається органічне поєднання елементів різних видів мистецтв – Шестопал Р. Д. “Словник-довідник з культурології”. Синкретизм у мистецтві, як відомо (грец. συνκρητισμός) — нерозчленованість різних видів культурної творчості, властива раннім стадіям її розвитку. Найчастіше однак цей термін застосовується до галузі мистецтва, до фактів історичного розвитку музики, танцю, драми і поезії. Синтез мистецтв - органічне поєднання, взаємозв' язок різних видів мистецтв, що сприяє естетичній організації матеріального і духовного середовища людини (архітектурні або ландшафтно-монументальні ансамблі), а також створенню якісно нового художнього явища в часі (театр, вистави, кіно і телефільми, вокальні й вокально- інструментальні твори та ін.). Напр.. у драм, і муз. театрі, кіно й телебаченні поєднується (синтезується) творчість драматурга, композитора. акторів-внконавців. режисера, художника, оператора та багатьох інших. В історії світового мистецтва склалися три форми синтезу мистецтв: театральний синтез мистецтв: кінематографічний та синтез пластичних мистецтв. Шестопал Р. Д. “Словник-довідник з культурології”. 44 Творчість – процес перетворення людиною природного матеріалу в нову реальність (М. Бердяєв, А. Карпенко) [10], [82], і, одночасно продуктивна форма інтелектуальної активності, результатом якої є нові знання, рішення, способи дії; утворення нового культурного феномена (форми, змісту, технології тощо). Творча діяльність – це процес створення якісно нових духовних і матеріальних цінностей культури, вона породжує не тільки нові цінності, ідеї, а й саму людину як творця [60]. Технічна естетика – розвинулась на стику наук. Вона аналізує естетичні, економічні, технічні, гігієнічні ергономічні (теорії організації праці) фактори, а також психофізіологічні проблеми, що сприяють оптимізації умов діяльності людини (Борєв, с.23). Технологія, як термін, як відомо, з'явився завдяки Іогану Бекману (1739—1811). В перекладі з грецької, технологія (τέχνη) мистецтво, майстерність, вміння; давньо-грецькою (λόγος) думка, причина. На нашу думку мета технології полягає в тому, щоб розкласти на складові елементи процес досягнення якого-небудь результату. Технологія – сукупність способів переробки матеріалів, виготовлення виробів і процеси, що супроводять ці види робіт (техно – логія). Тобто звукові технології – це сукупність способів роботи із звуком, а у нашому випадку за допомогою звукотехнічних засобів! Фонограма – звукова інформація, збережена на носії Фонографія за В. Діновим – особливий вид візуальної організації звукового матеріалу у віртуальному просторі фонокомпозиції (фонограми). Фонокомплекс – декілька фоноформацій, які розгортаються у просторі і часі у трьох вимірах (горизонтально-часовому, вертикальому та просторовому); Фонокомпозиція – структура-схема, що розгортається в звуковому просторі. 45 Фонокультура (Ю. Борєв) у XX ст. дійсно стала складовою частиною сучасної художньої культури», до якої увійшли звукові мистецькі технології – як система або технологічний комплекс творчо-технічних дій, спрямованих на створення мистецького продукту за допомогою їхнього головного базового елементу звука. Фоноформація – вертикальні (тембральні) та горизонтальні групи звукоелементів, які розгортаються за певними напрямами-векторами; Фоноконструкція – послідовності фоноформацій; Звуковий фонокомпозиції простір з фонокомпозиції окремих – структурних процес частин компонування (звукоелементів, фоноформацій, фоноконструкцій та фонокомплексів) в єдину звукову композицію, яка є творчо-технологічною інтерпретацією цілісного звукового образу твору; Фонокомпозиція - Зазначено, що термін «фонокомпозиція» запропонований В. Діновим. Однак, якщо в фонографії звуковий простір представлений більше в уявній графічній формі, то ми визначаємо фонокомпозицію як акустичну версію музичного твору, яка характеризується об’єктивними (інтенсивність, динамічний діапазон, частота, спектр) та суб’єктивними (тембр, гуність, висота) параметрами. Фонокомпозиція є структурою-схемою, що розгортається в звуковому просторі і формується з окремих структурних частин – звукоелементів, фоноформацій, фоноконструкцій та фонокомплексів в єдину звукову композицію. Звуковий простір фонокомпозиції – багатовимірна просторовочасова форма, в якій розгортається інтерпретована звукорежисером фонокомпозиція. Фонокомпозиція архітектонічно утворюється із умовних вимірів, які розташовані в часі і просторі. Звуковий простір фонокомпозиції – процес компонування фонокомпозиції з окремих структурних частин (звукоелементів, фоноформацій, фоноконструкцій та фонокомплексів) в єдину 46 звукову композицію, яка є творчо-технологічною інтерпретацією цілісного звукового образу твору. Рівнями просторового представлення фонокомпозиції є її виміри: ширина, довжина та глибина, а вектори допомагають у об’єктивному її аналізі та представленні звукової композиції у графічній формі (фонографічна композиція В. Дінова). У звуковому просторі звукоелементи також рухаються за певним напрямом, який ми визначили як вектор. Вектори отримали тотожні трьом вимірам напрями розгортання звукоелементів в просторі фонокомпозиції, але не дублюють їх, а лише задають напрям руху: часовий миттєвий та просторовий. Виміри ж навпаки мають просторове об’єднуюче значення. Тобто вектор – це напрям розгортання (руху) у певному просторі звукоелементів або одночасного руху їх вертикальних (тембральних) груп звукоелементів – фоноформацій. Миттєвий вектор задає миттєву характеристику звукового простору в певний момент часу, а саме частотний діапазон (вертикальна фоноформація, розташування в частотному діапазоні фонограми), гучність (ефект присутності), панораму і просторовість (розташування в реверберованому просторі). Часовий вектор (горизонтальний вектор) збігається з розвитком у часі інформаційної (мова) або музичної складової фонограми. Просторовий вектор задає рух звукоелементу в певному просторовому напрямі, а саме в глибину.